Окремі дні та тижні Великого посту
мають свої назви, глибоку символіку, сповнені певними обрядовими діями і навіть
пересторогами…
Перший тиждень називається Збірним, за
другим і третім назви не закріпилися, четвертий – Середопісним,
п’ятий – Похвальним, шостий –Вербним (Квітним),
сьомий – Білим.
Починається Великий піст Жилавим
понеділком. У цей день не варили їжі і взагалі намагалися нічого не їсти, від
чого “тягло жили”. Все ж у Жилавий понеділок дехто випікав прісні коржі на
воді, які називали жиляниками, бо їх було важко жувати. У народі цей день мав
ще одну назву –Полоскозуб. За звичаєм, “щоб гадюка не вкусила” та щоб у
роті не залишилось і крихти скоромного, його полоскали горілкою. Ні-ні, не
пили! Тільки полоскали! Господині, наприклад, набирали її кришкою від того
горщика, у якому варили кашу, бо тоді “на пшениці не буде золи”. Утвердилася і
така назва – Чистий понеділок. Адже господині нічого не готували,
тому весь посуд залишався чистим. А для приготування пісних страв (і саме у
Великий піст) тримали окремий посуд.
У першу суботу посту святили у церкві
хліб, мед тощо. Існує звичай замовляти у цей день панахиду за упокій померлих
родичів – “давати мисочку”. На молитву не можна спізнюватися!
Збірна неділя – перша неділя
Великого посту. Дівчата виконували цього дня магічні дії: варили кашу з маком і
закопували її у землю, щоб “відвернути нещастя”.
Четвертий
тиждень – Середохресний, коли “піст ламається навпіл”. Середохресною
є й середа, а завершує його Хрестопоклінна неділя. У Середохрестя господині
сіяли капусту, помідори й мак (щоправда, тепер він під забороною). Вважалося,
якщо розсаду засіяти у Середопістя, то вона не буде боятися морозу.
Похвальний – п’ятий тиждень
Великого посту. У суботу на цьому тижні, як вважали наші предки, працювати не
можна, бо це свято Похвали Пресвятій Богородиці. Дозволялося тільки сіяти
розсаду.
Шоста субота – Вербна, або
Лазарева, на честь воскресіння Ісусом Христом праведного Лазаря. Можемо її
вважати святом дітей. Адже малеча йде заготовляти вербові галузки. Кому
дістанеться найбільша – той буде щасливим!
У неділю на Вербному тижні святять
вербу. Коли закінчилась церковна служба і священик окропив водою вербове гілля,
люди поспішають додому, щоб виконати магічні ритуали. Наші пращури вважали
вербу священним деревом. Тому її галузки ставили за іконами, садили у полі,
вперше у сезоні виганяли свяченою вербою корів на пасовисько, бо тоді “відьма
не буде їх доїти”. Та, насамперед, ще під церквою “шмагали” один одного вербою:
– Не я б’ю, верба б’є;
За
тиждень – Великдень!
Спаси, Боже, сохрани,
Щоб здоровими були! –
звучали нагадування і щирі, теплі
побажання.
У дні Білого тижня (останній тиждень
Великого посту) годилося все прибрати у домі, на подвір’ї, побілити хату.
Впоратися з цим слід до Чистого четверга. А у Чистий четвер стригли дітей,
прали білизну, одягалися у все чисте і поспішали до храму на відправу Страстей
Христових.
П’ятниця присвячувалася виносу
плащаниці у церкві. Якихось важких фізичних робіт, зазвичай, не виконували.
У Великодню суботу пекли паски,
готували крашанки, розписували останні писанки, і всі з нетерпінням чекали
неділі – Великодня.