Міжнародний день рідної мови

Міжнародний день рідної мови — день, який відзначають щороку 21 лютого, починаючи з 2000 року. Оскільки з 6 000 розмовних мов світу близько половині загрожує зникнення, ЮНЕСКО прагне підтримувати мову  як ознаку культурної приналежності особи. Окрім того, організація вважає, що вивчення іноземних мов та багатомовність є ключами до взаєморозуміння та взаємоповаги.

Історія свята, на жаль, має дуже трагічний початок. 21 лютого 1952 року в Бангладеші влада жорстоко придушила демонстрацію протесту проти урядової заборони на використання в країні бенгальської мови. Відтоді цей день у Бангладеші став днем полеглих за рідну мову.

Минуло багато років. Аж у жовтні 1999 року на Тридцятій сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО було запроваджено Міжнародний день рідної мови як привід для роздумів та зосередження уваги на мовному питанні. Починаючи з 21 лютого 2000 року, цей день відзначають і в Україні

     В ЗОШ І-ІІ ступеня с. Хорлупи відбулися літературні читання присвячені рідной мові.

Конкурс читців

Шевченків біль. Він протинає нас.

І гнівом вибухає в кожнім слові.

І крізь віки іде сумний Тарас

Предтечею в терновому вінкові.

20 квітня відбувся районний конкурс читців творів Т.Шевченка.

 Грудік Яна – Марія, учениця 6 класу прочитала уривок із поеми  «Сон»

Сім тижнів Великого посту

Окремі дні та тижні Великого посту мають свої назви, глибоку символіку, сповнені певними обрядовими діями і навіть пересторогами…

Перший тиждень називається Збірним, за другим і третім назви не закріпилися, четвертий – Середопісним, п’ятий – Похвальним, шостий –Вербним (Квітним), сьомий – Білим.

Починається Великий піст Жилавим понеділком. У цей день не варили їжі і взагалі намагалися нічого не їсти, від чого “тягло жили”. Все ж у Жилавий понеділок дехто випікав прісні коржі на воді, які називали жиляниками, бо їх було важко жувати. У народі цей день мав ще одну назву –Полоскозуб. За звичаєм, “щоб гадюка не вкусила” та щоб у роті не залишилось і крихти скоромного, його полоскали горілкою. Ні-ні, не пили! Тільки полоскали! Господині, наприклад, набирали її кришкою від того горщика, у якому варили кашу, бо тоді “на пшениці не буде золи”. Утвердилася і така назва – Чистий понеділок. Адже господині нічого не готували, тому весь посуд залишався чистим. А для приготування пісних страв (і саме у Великий піст) тримали окремий посуд.

У першу суботу посту святили у церкві хліб, мед тощо. Існує звичай замовляти у цей день панахиду за упокій померлих родичів – “давати мисочку”. На молитву не можна спізнюватися!

Збірна неділя – перша неділя Великого посту. Дівчата виконували цього дня магічні дії: варили кашу з маком і закопували її у землю, щоб “відвернути нещастя”.

Четвертий тиждень – Середохресний, коли “піст ламається навпіл”. Середохресною є й середа, а завершує його Хрестопоклінна неділя. У Середохрестя господині сіяли капусту, помідори й мак (щоправда, тепер він під забороною). Вважалося, якщо розсаду засіяти у Середопістя, то вона не буде боятися морозу.

Похвальний – п’ятий тиждень Великого посту. У суботу на цьому тижні, як вважали наші предки, працювати не можна, бо це свято Похвали Пресвятій Богородиці. Дозволялося тільки сіяти розсаду.

Шоста субота – Вербна, або Лазарева, на честь воскресіння Ісусом Христом праведного Лазаря. Можемо її вважати святом дітей. Адже малеча йде заготовляти вербові галузки. Кому дістанеться найбільша – той буде щасливим!

У неділю на Вербному тижні святять вербу. Коли закінчилась церковна служба і священик окропив водою вербове гілля, люди поспішають додому, щоб виконати магічні ритуали. Наші пращури вважали вербу священним деревом. Тому її галузки ставили за іконами, садили у полі, вперше у сезоні виганяли свяченою вербою корів на пасовисько, бо тоді “відьма не буде їх доїти”. Та, насамперед, ще під церквою “шмагали” один одного вербою:

– Не я б’ю, верба б’є;

За тиждень – Великдень!

Спаси, Боже, сохрани,

Щоб здоровими були! –

звучали нагадування і щирі, теплі побажання.

У дні Білого тижня (останній тиждень Великого посту) годилося все прибрати у домі, на подвір’ї, побілити хату. Впоратися з цим слід до Чистого четверга. А у Чистий четвер стригли дітей, прали білизну, одягалися у все чисте і поспішали до храму на відправу Страстей Христових.

П’ятниця присвячувалася виносу плащаниці у церкві. Якихось важких фізичних робіт, зазвичай, не виконували.

У Великодню суботу пекли паски, готували крашанки, розписували останні писанки, і всі з нетерпінням чекали неділі – Великодня.

Масниця прийшла!

Останній тиждень перед початком Великого посту – Масниця. Вона не має певних днів у церковному календарі, її відзначають залежно від дати Великодня і поділяють на три частини: зустріч у понеділок, широкий четвер та прощена неділя

У перший день Масниці жінки відвідували оселі, в яких є дорослі парубки і дівчата «на порі», ішли на «вмовляння» або «колодку», нагадуючи, що варто подумати про створення сім’ї. Часто виступали у ролі свах, радили, кого кому мають на прикметі.

Важливий етап святкування Масниці – частування тещі. Саме від цього звичаю походить вислів: «До тещі на млинці». Якщо молодята недавно побралися, то теща неодмінно частувала зятя, а той вручав їй подарунки. Невістка ж готувала подарунки для свекрухи, «щоб добрішою була». Жартували: «На Масницю зять може сказати про тещу все, що думає, а в неділю попросити прощення».

Головна обрядова страва на Масниці — млинці зі сметаною, якими частували навіть кота. Тому: «Не все коту Масниця!» За старих часів обряд приготування млинців був надзвичайно таємничим. Опару для тіста господині готували так, щоб ніхто не бачив. Тому навіть уночі йшли до криниці набирати воду. Готували також вареники з сиром, і то щодня впродовж тижня.

Останній день Масниці – прощена неділя. Це суто християнський обряд, який нагадує про те, що марним буде піст (обмеження у їжі), коли душа з гріхами. У цей день прийнято просити вибачення у рідних і близьких, друзів і знайомих.